Колюча правда, ніби меч джидая,
всіх блазнів піджидає і бурмил.
Я стверджуюся так, я утверждаюсь,*
коли порохоботствую. Бо ми...
Варилися в соку й переварились.
Бо нас пересварили, мов пантер.
А дехто з нас – макаки і горили.
Тож я порохоботствую тепер.
Навіщо "хобочуся"**, розпинаюсь,
метаю бісер свій перед свиньми?
Я не Мойсей. І в нас нема Синаю.
Та все ж порохоботствуємо ми.
А хтось із нас – козли рогаті й овни.
І тут вже ні до чого Зодіак.
З усіх щілин посунув дух бавовни.
Тож я порохоботствую, мов дяк.
Я "злий порохобот" – і в тім мій "хобот".**
Зеленкою начваканий етер
довбе, довбе, довбе уми, мов одуд.
Тож я порохоботствую тепер.
І звідси я нікуди не подінусь.
Народ гадав, що лампу він потер?
Зійдуть зелені чари Аладдіна.
Тож я порохоботствую тепер.
Всі нації родилися у муках.
Своїй землі не дам зробить аборт!
Побачу ще онучку і онука,
бо я не "ЗЕро", я – порохобот.
А вас ласкаво просимо за борт, –
кому пологи наші – не наука.
Мовляв, йому навіщо віз турбот?
Бо я – не бовдур. Я – порохобот.
© Сашко Обрій.
* з вірша П. Тичини "Я утверждаюсь".
** хоботитися (молодіжний сленг) – турбуватися, відводити багато часу і зусиль.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832083
Рубрика: Сатира
дата надходження 09.04.2019
автор: Олександр Обрій