***
Самотній місяць. Води Атлантиди.
Краї незнані. Далі неземні.
За поглядом дивлюсь каріатиди
Вперед. Зима… Хоч серцем у весні,
Де сакура суцвіттями мережить
Твій ніжний образ, музо… Я згубив
І карту, й компас. Ти на узбережжі
Мене чекаєш… Я не розлюбив…
Крізь хвилі непокірні я везу мій
Дарунок, що для тебе приберіг, —
Кохання… Серце, мов палкий Везувій,
Горить, пульсує лавою. А сніг
Вкриває горизонти пеленою.
Прошу, чекай! Я повернуся в сни,
І пролунає музика луною...
Весною припливу у рай земний.
***
Спивай мене, мов мед хмільної ночі.
Співай мене, як оду божеству.
Хай море мрій в душі вогнем хлюпоче.
В рядках буремних знов я оживу.
Спиняй мене, мов мить п’янкого щастя.
Спитай мене про сенс блаженних мук.
Хай стане грішний хміль святим причастям.
Іди за мною у густу пітьму.
Пірнай у рими, ніби дощ у тишу.
Шукай в словах магічний горицвіт.
Ми – музика, в якій печаль і ніжність
Сплітаються в єдину срібну нить.
Розтануть у тумані слізні ноти,
На мить тебе побачу. Не торкнусь…
Мій подих украдуть вітри свободи.
Чекатиму на сон… і на весну…
Друга частина:
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804954
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832864
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.04.2019
автор: Володимир Верста