Знову безсоння і знову лоскоче
Душу раниму думка нічна.
Гаряче плачу й сміюся водночас...
Затишне ліжко, немовби труна.
Місячне сяйво в кімнаті розлите -
Бачу як вдень і не щурю лице.
Може хтось зможе мене воскресити
І розірвати живуче кільце?
Я пам'ятаю момент той трагічний...
Блискавка! Іскра! І камінь в огні!
Вірю... Можливо, насправді, це вічне,
Бо стало замало місця в труні...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=832869
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.04.2019
автор: Сова