В її очах палав світанок. Згорали спогади в вогні
і розтікалися п'янким теплом по тілу.
Туман фальшивих обіцянок осів глибоко десь на дні
та розчинився. Геть пусту та занімілу,
таку субтильну та таку самотню душу на тріски
розбив колись. То так давно було, здається...
Та й не важливо це тепер. Ці світанкові відблиски
лоскочуть шкіру. Щиро так вона сміється.
І кожному радіє дню. Розсіялась нарешті мла
і змила сльози всі стрімка весняна повінь.
Усе розквітло навкруги і серце сповнене тепла.
Сніги холодні розтопив кохання промінь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833048
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.04.2019
автор: Юлія Сніжна