Без преамбули...
[youtube]https://youtu.be/LvTh4SvYIsA[/youtube]
[i][b][color="#460b61"]Блукало якось світло по світах...
Бувало скрізь – у нім була потреба:
Як гостроокий та кмітливий птах,
що в ніч спустився з зоряного неба.
І стало на землі журній світліш:
палало те, що ледве-ледве тліло...
Та не ходило виднокраєм лиш
те життєдайне і палке світило.
То ж якось зазирнуло і туди,
де ще чомусь ніколи не бувало.
та все ж знайшло і там чиїсь сліди,
що встигли вже накоїти немало!
Й спитало сонце, хто то є вони,
і чим йому життям своїм повинні…
- Хоч антиподи – дочки ж і сини,
нехай таємні, в мороці... Ми – тіні.
...Отак й живуть – мов рідні, та самі,
отак й блукають по світах – у парі:
одіті й голі, звучні і німі,
занадто світлі... й несусвітні тварі.[/b]
[/color]
20.04.2019
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833447
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.04.2019
автор: Олекса Удайко