[u][b] «На сторожі часу»[/b][/u]
Вірші побратимів
[i][b]Віталій Назарук
Олександр Печора
Микола Серпень[/b][/i]
ПрАт «Волинська обласна друкарня»
[u]Луцьк – 2018[/u]
Об’єм збірки 300 сторінок
Літературно-мистецький кіш «Ріднокрай» щороку радує новими книгами. З задоволенням прочитав чергову збірку. «На сторожі часу» ─ це антологія* громадянської лірики творчих побратимів, співзасновників «Ріднокраю»: Віталія Назарука, Олександра Печори і Миколи Серпня. Кожен з авторів в окремому розділі представив свої вірші патріотичної і соціально-політичної тематики. Між віршами доречно вкраплено десяток публіцистичних есеїв Гриця Зачопера. (Ймовірно це псевдонім одного з авторів).
В кожного автора свої власні кола улюблених образів і тем, певна сукупність мовних засобів для вираження думок.
Віталій Назарук оспівує своїми віршами рідні Полісся, Волинь, Луцьк, замок Любарта, озеро Світязь. Його лірика ─ продовження фольклорної української традиції.
[i] Вже берізки не плачуть, вгору лізе трава,
Голуб кличе до шлюбу свою наречену,
І буяє весна, ця краса не земна,
Закохалася липа у клена.[/i]
«Весна на Волині» (стор.29)*
Поет вболіває за село. Завдяки відданості селян своїм землі, мові, вірі – країна встояла. Селянська культура – багатовікова історія самотності, страждання і мовчання, неволі і недолі. Це формувало особливий внутрішній світ. Селяни не чіпали історію. Але історія завжди зачіпала селян.
[i] Постаріло село, постаріло,
Не співає сучасне село,
Заніміло, чомусь, заніміло,
Мов на рельси під поїзд лягло.[/i]
«Сільська доля» (стор.32)
Поезія Олександра Печори тяжіє до класицизму, прив’язаності до літературних традицій. В своїх баладах, притчах-памфлетах, портретах, сатиричних мініатюрах, прозових новелах він записує свої внутрішні монологи, де змішуються надії і страхи майбутнього зі спогадами і ностальгією за минулим.
[i]Безбатченком смішним не був ні разу.
І не лякаюсь карликів Кремля.
Нащадок я Тараса й Василя.
Не полюблю москальську редьку з квасом!
Отут нам жити, по світах не бігти.
Вовік оберігати рідний край.
Збудуємо-таки для себе рай,
якщо ми справді України діти.[/i]
«Я - України син…» (стор.94)
Микола Серпень, хоча і мешкає тривалий час за межами Краю ─ є справжнім патріотом України, меценатом. Своєю творчістю і підтримкою творчих людей він приймає участь в розбудові націотворчих та державотворчих тенденцій. Його вірші зафіксували процес тотального переосмислення історичних процесів і аналіз колективного підсвідомого та закладених у ньому основ українського менталітету.
[i]Потяглася пісня понад краєм,
Мов туманом, стелеться селом.
Про щасливу долю ми співаєм,
Та такої майже не було.
Доля наша, прикра наша доля!
Скрутою постала ти в віках -
Край дороги схилена тополя,
Мозолистi руки козака…[/i]
«Наша доля» (стор.223)
Хтось зауважить: Скільки вже можна патріотики! Основними мотивами української поезії вже понад два століття були і є визвольна боротьба й любов до батьківщини. Весь цей час український поет виступав будителем народної свідомості, пророком нації. Ми постійно заходимо в одну і ту ж воду, стояче болото нашого політичного буття, хрестоматійної української бездержавності.
Що тут скажеш… В нашій українській ситуації вірші громадсько-політичного звучання навіть столітньої давності залишаються актуальними. Драматична біографія народу є наслідком неприхильних історичних обставин серед яких на першому місці – сусіди-московити. Останнім часом доводилося зустрічати багато творів, віршів антивоєнного спрямування, де говориться, що війна це погано. Оплакуються жертви, але не називались агресори, носії зла. Автори антології «На сторожі часу» не ховаються за алегоріями, натяками – конкретно і відкрито називають імена ворогів-душогубів, позначають місце і час.
[i]Цей новітній гібридний фашизм,
ця прадавня москальська зараза.
Деградує, шаліє рашизм –
агонічна у нього вже фаза!
Розходився кремлівський кайло,
безупинно чимдуж смерті сіє.
Зупинити над прірвою зло
має світ – загнуздати Росію.[/i]
Олександр Печора «ПУТЛЄРІАДА» (стор.148)
Знов біда із сусідської мли.
Ради Бога, ти їм не здавайсь!
Сотні друзів твоїх полягли,
Де в скорботі затих Іловайськ.
-------
Все чужі там злітали ракети,
Матері десь очей не змикали,
Як строчили тоді «іхтамнєти»,
Як беззбройних вони убивали.
Микола Серпень «Іловайськ» (стор.233)
Високий рівень суспільної свідоомості і громадянської відповідальності в представлених творах антології, а також спільний мотив ─ щира синівська любов до України ─ робить збірку цілісною, вона не сприймається як хаотична мозаіка. Звичайно, кожен з авторів звучить окремою нотою мистецької і індивідуальної особливості, але разом ці ноти утворюють гармонічний акорд урочистої пісні, присвяченої українській національній свідомості та гідності.
---------------
*Антоло́гія — збірник найхарактерніших творів кількох письменників певного жанру чи літературного періоду.
*– в дужках номер сторінки в збірці.
---------------
Євмен Бардаков
20.03.2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833935
Рубрика: Присвячення
дата надходження 30.04.2019
автор: Віктор Ох