***
Співають солов'ї. Весна. Тяні́ва…
Дозвольте запросити вас на чай?
О ні!.. Мовчіть! Прислухайтесь до співу
Птахів, що прилетіли в красен гай.
Прошу за мною, подруго, по ро́дзі
До чайного будиночка ходім.
Ми в тіні заховаємося Фудзі,
Це наша таємниця, це едем.
Лишіть думок розарій за порогом
І серце ви звільніть від тягарів,
Спиніться на хвилину від дороги,
Погляньте ось на зорі там вгорі.
Про що мовчать, цікаво… Втім… Готова
Заварка. Переходьмо до садо́.
Тява́н наповнив. Ваша чашка повна.
Прошу, тримайте і спустоште дно…
…І говорили тихим, теплим тоном
Про різне друзі. «Вибачте мені!»
Хазяїн вийшов, а за ним додому
Пішла і гостя. Згадував той день…
***
Цвітіння сакур. Пелюскові хмари.
В повітрі гусне аромат Сен-Ча.
Дозвольте запросити на ханамі.
Квітуча вічність зупиняє час.
Не буде зайвих слів, бо тільки серце
Співає, мов натхненний соловей.
Душа погляне в душу, як в люстерце,
В блаженній тиші весняних алей.
Ласкаве сонце миготить грайливо,
Промінням огортає чайний сад.
Ви – поруч нині. Ну хіба ж не диво?
Буяє чиста і палка краса.
Дивлюсь у даль, де сизі хмари линуть.
Впадає в забуття ріка небес.
Думки потонуть у рожевій піні –
То море сакур, океан чудес!
Допийте чай. Не говоріть нічого.
Все сказано й прочитано в очах.
Пливе в пелюстках мрія, ніби човен.
Як буде сумно – запросіть на чай.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=833978
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.04.2019
автор: Володимир Верста