Я такий собі помилковий суб'єкт.
Мабуть, помилкою було публікуватись тут
На помилковому сайті, у помилковій країні, у помилковий час.
Продукуючи помилки повсякчас - дратівливі, обурюючі
Зводячі з пантелик, удостоєні проклять
На хвилях 9 валу ейфорії чийогось істеричного несприйняття
Оцих, мною обожнюваних помилок
Однак, схиляю голову лікаря з уважним поглядом
Над тілом пацієнта в агонії, проте
Впевненого, що він аж ніяк не помиляється
І тому тихо собі конає.
Як же допомогти такій впевненості?
Як зігріти льодяну брилу 100-відсоткового кришталю непогрішності?
І таких брил навколо себе вбачаю доволі.
Ось тому відчуваю себе наодинці
Немов у льодяній пустелі.
Невже я єдина помилка гарячкуватих сподівань та мрій
Посеред тотальних ландшафтів
Заскорузлих кришталевих бовванів, кумирів, вирубів, зліпків
Іноді нагадуючих обивательські меблі, чи то авто
До яких ліпляться своїми думками
Ті, що черевами вгрузли в свої дивани
Супроти телевізорів, що проводять оту шалену нескінченну війну
З сумлінням, або його залишками.
Тож я кричу - агов!
Врешті решт, колись розтанете
У зв'язку з парниковим ефектом, планетарним потеплінням!
Отож бо, звикаю бути наодинці з планетою, її диханням.
Слухаю тихе звучання земного тяжіння, чи то піднесення
У амплітуді ре-мі. Та й дійсно, нам є багато про що поговорити з Землею.
Демонструючи мої помилки тут, я, всього навсього, намагаюсь
Зрушити заскорузлий стан речей.
Нехай Зима думає, що Весна є помилкою.
Нехай!
2018 року
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834053
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.05.2019
автор: Олег Мінгальов