Півжиття жую прокляту сою.
Не жую в присутності ікон.
Школа. Ти. І паска з ковбасою,
з хроном і натертим буряком.
Я тебе кохав, плекавши ласку.
Ти мене у казку все вела...
Доки не дала зловісну паску,
на якій розлігся сервелат.
Згорнуто за мить мої манатки.
Чи заради цього воскресав,
щоби на Великдень для канапки
паску накривала ковбаса?
Чи заради цього був розп'ятий,
по воді ходив, а не убрід?
Чортзна-де мої мелькали п'яти, –
тільки простягнула «бутербрід».
Хтось гукнув до тебе «хвате їсти!».
Дві щоки. Ковбасний сухпайок.
Ось звідкіль беруться атеїсти.
Ось коли змовкає в серці «йок».
Дух ковбасний в хліб святий вселила.
Перейшла останній рубікон.
Скільки б рук не мила, – вже немила, –
ними не торкай святих ікон!
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834070
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.05.2019
автор: Олександр Обрій