Зупиніть цю планету і дайте мені зійти.
Пропонують нам світло - ми прагнемо темноти.
Презентують кохання - ми хочемо воювати.
Залишають нам волю - ми спішимо за ґрати.
⠀
Де є сенс? Може, десь у старих книжках
На роками запилених поличках
Заховавсь, притаївсь і шукає у комусь віри?
Зупиніть цю планету. В людини немає міри.
⠀
Що для неї життя? Розчавити в момент ногою.
Кілька сотень років не з'являлось у нас героїв.
Покоління страждань, покоління жаги до влади,
Ми так любимо насміхатись з чужої вади.
⠀
А своєї не бачити. А своєї не чути.
Закінчилися Цезарі. Лишилися тільки Брути.
Боже, як же мені остогид цей гіркий мотив.
Зупиніть цю планету, дайте мені зійти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834177
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 02.05.2019
автор: Анна Вітерець