Відкрив себе. Зірвав з обличчя маску.
Вжахнулася вона, узрівши смерть,
Печаль… і жаль в очах її. Поразка.
Зів’яла роза. Він забрався геть.
Прийшов до тями та побачив казку,
Міраж, що знищив сам, неначе смерч.
Ховаючи обличчя з жахом, важко
Картав себе, втікаючи у смерк.
Поглянув на свій обрис у свічадо,
Щоб розум загубити в пустоті.
Умить розбилось дзеркало від граду,
Жахіть, що зберігав… і самоти.
Вдягає маску «як і всі» на фоні,
Міняючи «його» на спільнім троні.
© Володимир Верста
Дата написання: 23.04.19
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834348
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 03.05.2019
автор: Володимир Верста