Ці сніги, ці сніги яблуневі!
Порух вітру - і стеляться в ноги.
Щовесни, заблукавши у мреві,
Серцем п`ю білоцвітні пожоги.
І так робиться дивно й бентежно:
Йде навшпиньки душа поміж віти
Аж до неба, в захмарені вежі,
Щоб миттєвість цю квітну надпити,
Причаститися краплею світу,
Розщепитись на атоми щастя!
І летіти, летіти, летіти
Мимовільно, мов сніг... і не впасти.
Відчувати, як лоскітно-ніжно
Проростає життя новизною...
Відцвітає нечутно і спішно
Й наливається силою знову.
Доторкати пелюстя вустами,
Осягнувши всю суть неземного...
Пряно тануть сніги над містами,
Вершать волю...задуману Богом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834382
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.05.2019
автор: Ірина Кохан