Ось вони тут лежать: кістками у труні,
Віддавши Богу – душу, землі – тіло,
Лишивши на Землі все своє діло,
А також світлу пам’ять у рідні.
Вони пішли від нас кожен в свій час –
В кожного свої були причини.
Приходить смерть раптово до людини
І забирає на той світ когось із нас.
Стоять хрести, як свідки тих подій,
Коли живі з померлими прощались,
Які навіки в пам’яті зостались
Такими, як жили у світі мрій.
Щороку в один день живі приходять
На кладовища, цвинтарі, гробки,
Щоб вшанувати вмерлих за роки
Й продовжуватись в тих, кого народять.
У день цей пам’ятний стрічаються усі
Душі людей померлих із живими -
Ми відчуваємо прямий зв'язок із ними
Який закінчується десь у позачассі.
Вони лежать. Стоїть навколо тиша
І вічний спокій душу огортає.
І час спинився, і вічністю дише,
І, ніби то, на когось там чекає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834513
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.05.2019
автор: Павло Коваленко