Ти казала мені "Зачекай!",
Не спіши, не треба, поволі,
Я казав тобі "Не зважай!",
На сюрпризи лихої долі.
Він тебе покохав одну,
Хоть тебе він словами калічив.
Через тебе почав він війну,
Через тебе її і закінчив.
Поміж нас нерухома стіна,
Вона нам завжди заважала,
Я напився любов'ю сповна,
А від неї ти помирала.
Ти літала десь в небесах,
Та тепер на землю спустилась.
Та яким би не був твій страх,
Все одно в душі щось розбилось.
Розкололося серце від болю,
Вже не так сильно в грудях б'є.
Він не буде більше з тобою,
В нього друга давно уже є.
Ти йому завжди пробачала,
Говорила "Будь ласка, не злись!"
Ех, шкода, що тоді ти не знала,
Що він піде від тебе колись.
Ти назавжди запам'ятаєш
Його очі, руки й вуста.
Кожен день ти потрохи вмираєш,
Але суть доволі проста:
Він назавжди у серці твому
Залишив незагоїний слід,
Ти йому віддалась одному,
Але скільки тепер маєш бід?
Хоч, не хоч, та з цим треба жити,
Хоч багато зараз нещасть.
Ти ще встигнеш того полюбити,
Що за тебе життя віддасть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834558
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 05.05.2019
автор: El DoRaDo