любити просто так, за те, що є,
за доторки очей і рідні зморшки-
думками позбирались нічиє,
тендітне серце, як любити трошки?
можливо вдячність порухом душі,
обніме знову, жалем затискає.
зроби хоч щось, аби у цій тиші,
моє від туги знову не ридало...
бо ти питаєш щастя і весни
в зеркальної поверхні, просто рівна.
так тихо б/ється, просто зупинись,
бо хоч і жалем, але тобі вірне...
любити просто так, за те, що є...
укотре запитаєш свого, нащо?
як рідне почуттями нічиє,
а вдячність неприйнятна, хоч і краще...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834642
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.05.2019
автор: Квітка))