До онука бабця, в білий день сердито,
- Не лежи, ледаче, наноси в корито,
Он води корові. Реве, хоче пити,
Телефон покидай, досить говорити!
Нерозумна,чи що, це ж планшет, не бачиш,
І чому, так рано голову морочиш?
Я ж іще не снідав, хоч сонце в зеніті,
Прочитаю, нехай,що робиться в світі.
Ледь всміхнулася до онука лукаво,
Підійшла близенько, глянула ,- Цікаво,
Яке те, ну що вчить? Ану хай побачу,
Розгубилась, ну, як з*дницю дівчачу,
Ту побачила, зблідла! Очі- на лобі,
- То нехай нагодує, тебе ця зомбі!
25.04.2019 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834653
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.05.2019
автор: Ніна Незламна