Сіверщина…
Новгород - Сіверський... Древність...
КНЯЗІ...Гординя... Люта розплата...
Неволя... Все було... Все згоріло...
І знову лиш двадцять п*ять....А жаль!!!
Дорога вниз та вниз...Туди, де брама
Монастиря, що мохом був поріс...
Десь там, за ним - ріка. Ген - ген синіє ліс.
Вертаю часу плин - від ДОНА до Адама.
Глянь в цей розлом. Чи то застигла кров,
Чи струхлий шолом в глині червоніє...
Пройшли віки...Не справдились надії
На людський розум. Рвали знов і знов
Слов'янську Землю на шматки княжата,
Котили на сусідів гніву брилу.
Коли ж самим було це не під силу -
Вели ,,поганих'' добивати брата...
Тепер - добили...Давні гречкосії,
Котрі могли і плуг і меч скувати,
Не можуть вже Землі тій раду дати
І туляться... до мачухи - Росії.
Це ж добре що вона лице відкрила,-
Весь світ побачив ту імперську лють...
Мо все ж прозрієм, ляжемо на крила,-
Мо досить красти - дбаймо про Могуть!..
І розум, єдність приведімо в дію,-
Без цього граблі знову взяли силу...
Платіжки скажуть - я так не зумію,-
Чи збережемо Землю свою милу!..
Стою... Дивлюсь... Родимичі... Древляне...
Що їм було ділити - спільну долю?
Щоб потім в Переяславську неволю
Побігти разом..? Тяжко...Серце в'яне...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834801
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 07.05.2019
автор: Янош Бусел