Про момент з життя Лесі Українки
Зів'ялі пелюстки- загублене минуле
Мої сльози бачили лиш твої листи.
Пам'ять та пожовкла, іншої не треба,
Більшого не треба, більше не кажи!
Вітер крізь вікно засипає очі,
Все піском мете той піщаний дух.
А твої листи розлетілись пухом,
Позбирати б їх сили віднайти.
Сльози у очах,
Зів'яло, все минуло.
Тим минулим дихали ті твої листи.
Ти мовчи, мовчи!
І не треба у слух,
Ти мовчи, мовчи,
Більше не кажи!
А мені б ще сил,
Сил зібратись з духом,
Зачинити протяги і писати знов.
Пелюсток пожовклих
Досі ще присутній тут сильний аромат.
Це твої листи пахнуть ще трояндами,
Це твоїх листів неповторний сад.
Ті твої рядки сльози мої бачили.
Й в пам'яті кружлятимуть наче- наче пух.
Знов сюди..
І тут..
Завжди відчуватимуть,
Тих твоїх листів тут присутній дух.
Ірина Шипа 07.05.2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834820
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.05.2019
автор: Ірина Шипа