Споріднені душі нитки тоненькі єднають.
Вони не видимі, зовсім якісь прозорі.
Та душі кріпко вони разом сплітають,
Як небо темне в шлях один сплітає зорі...
Пов'язані душі нитками на сім вузлів.
І вузлики ті нелегко зовсім розрубати.
Бо ж не питає доля, хотів ти, чи не хотів,
Як що ж намітила - міцно буде тримати.
Та все ж буває, що тая нитка рветься.
Просверлить душі тоді нестерпний біль.
Залишивши глибокі і пекучі рани в серці,
Як наче хтось на них насипав сіль.
Життєвий, нелегкий у цьому є урок.
Його лиш мудрий може розпізнати -
Повинен ти вперед зробити крок,
Щоб гру із долею все ж не програти...
07.05.2019 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834837
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 07.05.2019
автор: Zoja