Розпятий Схід вкотре світає…
Під небом, відтінку війни,
Ледь народившись, завмирає,
Надія, кольору вини.
У рідному чужому світі,
З гротескних вчинків, рухів, слів,
Реве земля і гинуть діти,
Або втрачають матерів.
Хто відповість? Не замолити,
У жодній із церков земних,
амбіцій диких, в «Гради» вшитих,
хатин покинутонімих.
Розваги нових Тамерланів,
Ґвалтують простір тут і там,
Про ліки на душевні рани,
Живі нагадують мерцям.
Сльозам не вірить Абадонна.
Донецький чи луганський шлях,
під себе горне, горне, горне,
зажерливий північний птах,
по обрій, де, як скалка болю,
колючий реквізит війни –
напівскалічена тополя.
Чиїх звитяг, бажань? Вини?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834971
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.05.2019
автор: Стяг