Пригадались руки в мозолях…
Свіжий хліб принесений з роботи,
Чорні руки, як свята земля,
Оченята сина, що навпроти.
Син дивився, як на щось святе,
Знав, що тато, витягне з кишені
Саме дороге – він знав про те
І протягне синові у жмені.
Небагато, хай одну, чи дві,
Може від лисички, чи від зайця.
А які були вони смачні,
Їх нікому смакувать не вдасться.
Але тату й мамі, хоч навпіл
Син батькам приносив на долоні.
Клав завжди обом на білий стіл,
Скатеркою вкритий де ікони.
Пригадалось, наче щось святе,
Яблуко, цукерки, абрикоса,
Пам'ять, крізь роки святе несе,
Вдалину лиш поглядає скоса.
Я в душі ношу його любов,
Солодко стає мені на серці.
Наче ще живим пишаюсь знов,
Як дивлюсь на тата, на портреті.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=834982
Рубрика: Присвячення
дата надходження 09.05.2019
автор: Віталій Назарук