Ні, це не Смерть, я ще стою,
А Мертві вже лежать –
Ні, це не Ніч, всі Дзвонарі
Про Полудень вістять.
Це не Мороз, вздовж Рук і Ніг
Повзе Сироко – влад –
І не Вогонь – під стопами
Вівтар – неначе лід –
Все разом чую я, однак,
Й ці Образи, у мить
Уловлені, мій Похорон
Нагадують мені –
Немов життя у рамки
Втискають, в вічну твань,
Де без ключа вдихнути – зась,
І опівнічна Чернь –
Як все, що йшло – спиняється –
Проймає – все навкруг –
Чи Люта стужа Восени
Ступає на Поріг –
Та більш, як Хаос – без Завад –
Без Шансів чи ходів –
Чи Островів на Обрії –
Це Відчай – без підстав.
[url="http://t.me/o_fediienko"]Підписатися на щотижневі оновлення[/url]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835098
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.05.2019
автор: o.fediienko