Безкровні його лаштунки.
Лиш герць та весела вдача.
На серці скорбот візерунки.
Душа то сміється, то плаче.
Життя - в Незбагненне дорога.
Пройдисвіт, дурисвіт, а чи герой ти!
В час ікс повезуть на дрогах.
Дарма вже правнуків споглядати!
Тож, сидячи тихо на призьбі
Не вийшовши з стану дзен
Враз спиниш хмаринок біг
Промимриш - дитиною олівцем
Я малював знак безкінечності - ось
Нарешті проявлена Всесвіту вісь.
Ромб з двох пірамід, Ієрархії вістря.
Душа полетить - незгораюча іскра.
З народження ми старієм.
Помрем так чи інакше.
У леті за журавлиним вирієм
Згадуємо грім, кохання, щем.
Навпрочуд думаємо, що безсмертні
А цей молодець - як бог.
Босоніж йде по стерні
І трубить в баранячий рог.
1 Серпня 2018 Року
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835176
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 11.05.2019
автор: Олег Мінгальов