А знаєш що? Зали́шилась лиш рана
Троянда, що зів’яла ще в шипах.
Я самовільно запнулася в кайдани,
Щасливою буваю лиш у снах.
Ти інший був, як те весняне небо,
Така безмежна була ця блакить.
Ну як, скажи мені коханий,
Тебе такого я б змогла не полюбить?
А зараз що? Одвічная гроза.
Крізь хмари, цю блакить
Вже не видать роками.
Душа моя блукає десь одна,
Чому так сталося, скажи коханий?
Між нами бе́зліч мотлоху й печалі,
Над нами вже оме́ла не цвіте.
Колись ми у розлуці сумували,
А зараз що? А зараз все не те!
Моє кохання і моє життя,
Колись було лиш іменем твоїм.
Ще трішки й все піде у забуття,
Ще мить лиш, станеш спогадом мої́м.
Коханий, подивись останній раз,
У очі ще лиш раз поглянь, благаю!
І поки вогник назавжди́ не згас,
Скажу́ тобі востаннє, що кохаю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835224
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.05.2019
автор: В.О Кароока