Там, де берізки шумлять за селом
й горять маки червоні у травах,
спить безименний солдат вічним сном...
Тут земля знов у ранах.
Невже не навчилися ми цінувать
життя ще й сьогодні?
Знову стоїть на сторожі солдат
на краю безодні!
Ой, як багато по світу таких
із ясними, як цвіт, іменами.
Йдуть вони завжди попереду нас.
Є ж їх скільки й за нами...
Невже не навчилися ми цінувать
життя ще й сьогодні?
Знову стоїть на сторожі солдат
на краю безодні!
Злиться, вирує розлючений звір
в душах тих, хто любові не знає.
І молодий йде солдат знов у бій.
Нас усіх захищає.
Невже не навчилися ми цінувать
життя ще й сьогодні?
Знову стоїть на сторожі солдат
на краю безодні!
Там, де берізки шумлять за селом
й горять маки червоні у травах,
вже заплатив за життя тут солдат...
Чом земля знов у ранах?!.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835258
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 11.05.2019
автор: Надія Башинська