Скільки днів промайнуло…
Холодних і сірих, самотніх, зрадливих ночей…
Знову ніжно війнуло
Тим поглядом рідних і щирих Твоїх світло синіх очей.
Просто серце збагнуло,
Про те, ще вже треба усе нам назавжди забуть.
Тільки… знов щось шепнуло,
Що хоче хоч трішки, хоч мить , хоч хвилинку ще поруч побуть
Нащо стрів Ти мене?
Нащо кликав? Про щось говорив увесь час, умовляв…
Знав, що все це мине…
Це ж для Тебе ніщо. Ти ж ніколи в житті всім єством не любив… не кохав.
Все безслідно розтане, збіжить, як весняна бурхлива ріка…
Після зустрічей вийшла розлука – болюча, колюча,жорстока, і дуже гірка.
04.05.2019 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835265
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.05.2019
автор: Валентина Рубан