Ой, тече річка невеличка, йшла дівчина на місточок… А навколо квіти квітнуть, стрімкий погляд на горбочок А там, видно між дерев, її
коханий.Та чомусь із іншою милий, жаданий.Пелюстки ромашки, розвіяв вітер вміло, по тілу мурашки. Б’ється серце, немов у бубон, нема, як змовчати.Як бачити ту картину - хочеться кричати. Либонь вчора її пестив, дарував обручку. Що ж за ніч усе змінилось? Брав іншу за руку. Вітерець, то наче літній та душу не гріє. Зирить пташечка маленька, співати не сміє. Мов відчула біль дівчини, смуток в оченятах. Краплі сліз, то намистини, думки - бісенята. Пішли разом, обійнявшись, як це пережити? Як гордість не розтоптати й себе захистити? Вода блистить, думки - оси, що кому сказати… Вчора розпустила коси, навчилась кохати. Ой біда, що ж тепер буде та й що ж скаже мати?
Сонце високо яскраве, здавалось лукаве. А дно річки, мов манило, серденько страждало, загубився давно спокій, бо ж воно кохало. Тремтять руки, свинець - ноги, три кроки з місточка. Не сплете вона нікому гарного віночка. Летять пелюстки на воду, дівчина хитнулась. Прийми мене річечко, щоб зради позбулась. І не суди мене строго, його цінувала, не можу жити без нього, бо ж його кохала. А вода мовчки рябила, синяву сховала, мов пелюшкою сповила, холодом проймала. Пташка на гілці тремтіла, пір’ячко згубила. Ой дівчино, нащо ж люба, ти таке зробила? І слова були ті, мов рідної матусі. Розстелилося волосся у водянім русі…..
2018
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835300
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.05.2019
автор: Ніна Незламна