Лиже мати кицька кошеня пухнасте,
До грудей припало носиком дитя.
Скільки в тій любові ніжності і щастя,
В погляді німому – справжні почуття.
Горне дзьобом квочка під своє крилечко
Жовтлячка малого, що від гурту втік.
Скільки в тій любові ласки до малечі,
Тільки їй судився шлях у цілий вік.
А, крильми змахнувши, зовсім інша мама
У гніздо під стріху комара несе.
В тій святій любові не знайдеш ні грама
Ненависті й люті. В ній – найкраще все.
На подвір’ї тихо колискова лине,
На руках у неньки синьоокий син.
Та любов – безмірна, віддана, всесильна.
Їй лиш не підвладний цього часу плин.
Матері старіють, виростають діти.
В них свої домівки і життя своє.
Жаль, що з них не кожен буде розуміти:
Вони доти діти, поки мама є.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835336
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.05.2019
автор: Світлана Вітер