Найбільше щастя для людей –
Їх рідні діти,
І знає кожен з нас про те,
Що діти – квіти,
Але ж буває й навпаки,
Що діти – кара…
І так було і є віки…
Життя ж тікає…
У тих, хто дітям все віддав,
Любив без міри,
Все попливло, немов вода…
В душі – зневіра,
А старість тихо насіда,
Аж нагинає…
І діти, й ти уже злидар…
Біль розпирає…
А все тому, що ти забув
Науку Божу:
Мало узяти на сівбу
Зернятко гоже –
Його зростить маєш, як слід:
Вітри щоб, зливи.
Гартованих чекає світ,
А не лякливих.
З сумління вдячність пророста,
Без нього – горе.
Ця істина така ж проста,
Як суша й море,
Тож змолоду про старість дбай,
Щоб не ридати,
Ласкай уміру і давай,
Навчай їх дбати!
18.02.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835463
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.05.2019
автор: Ганна Верес