Зустрів, бувало, потім все щезало,
Тут поруч бачу спрагу й не одну,
Щось справжнє, а не так – все, що попало,
Щасливу, справжню, шкода, що сумну …
Завжди дивився в вічі без погорди,
І не приймав безглуздих нагород,
Вона ж втішалась пелюстками вроди,
І не шукала не своїх чеснот …
Своє – це те, що ти комусь даруєш,
Чуже – це те, що ні за що б не взяв,
Блистить, що з того. Ти це не цілуєш.
І на чуже не треба жодних прав.
Бути як всі мов пам’ятник в граніті,
Не здався, ні, дарма, що раптом впав,
Шукав зерно неспокою у світі,
Ще не знайшов, та що це є вже знав …
Де ж ти тепер? Аж кручу головою,
Вдивляюсь в посмішки, у хмурість, щирість слів,
Усім, хто був завжди самим собою,
Я вам вклонитись, друзі, захотів …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835844
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.05.2019
автор: Дружня рука