Так довго проходять години,
Так швидко минають літа,
Ми легко ще вчора ходили,
Сьогодні невтішна хода...
Колись все встигали робити,
Наповнені сили й тепла...
Постійно кудись ми спішили,
Не відали лиха і зла...
І діток своїх доглядали,
Й робота кипіла в руках,
Лише в вихідні розслаблялись,
Літали у мріях і снах...
І то це не часто траплялось,
Були якісь справи й діла,
Та ми тих халеп не боялись,
В нас Віра й Надія жила...
А потім онуків діждались,
Подвоїлись сили у нас,
Крутились, спішили, всміхались,
Хоча й спотикались підчас...
Ми внуків своїх колихали,
На сон скоротивши свій час...
Свої колисанки співали,
Щоб все було в сім"ях гаразд...
Куди ж воно все це поділось,
У небо, чи вдаль відпливло?..
А може це нам лиш приснилось,
Можливо життя й не було?..
І сніг на висках і безсоння,
І часом виснажливі дні,
І сили малі, і здоров"я,
І очі, і мрії сумні...
Не зчулись,як нас підтоптали,-
Турботи і наші роки...
І жити все важче ставало
Тримаємось ми все таки...
Так довго проходять години,
Так швидко минають літа...
Ми жити в цім світі повинні,
Щоб в світі жила доброта!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835857
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 17.05.2019
автор: геометрія