Засмутивсь весняний Вітерець,
З личка сльози непомітно витер, —
Коли біг додому навпростець,
Вовк у спину крикнув: «клятий Вітер!»
Лиски поховалися й Зайці —
З Вітром їм не затишно у лузі.
Кутаються в шарфи й комірці
Від його обіймів навіть друзі.
— Ой! Холодний! — сердиться Бджола.
З нірок не вилазять Мишенята.
А йому б — краплиночку тепла,
Щоб своє до крапельки віддати!
Ніби хтось окликнув до води?
Човник усміхнувся Вітру мило:
— Не сумуй! Не плач! Мерщій — сюди!
Підійми! Розправ мої вітрила!
Більш образливих не чує слів,
Коли хоче щиро обійняти.
Вірний друг запевнити зумів:
Він — легенький, ніжний, а не клятий.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=835921
Рубрика: Казки, дитячі вірші
дата надходження 18.05.2019
автор: BeZodnia