Так боляче мені,-
йдемо у бік безодні...
Знов будемо сумні,
як вчора і сьогодні...
Не вірю я, ой - ні,-
новому Президенту...
Здається так мені,
дії його - нікчемні...
Усім думам моїм,-
серйозні є причини,
і боляче мені,
і знов я вбезнадії...
Сьогодні Президент,-
був схожий на хлопчиська,
державності у нім
не видно було й зблизька...
З такої от біди,-
іду я на подвір"я,
Відблисками з води
б"є сонячне проміння...
Це спокій поверта
і думи розвіває,
природи доброта
мій настрій підіймає...
Дощів давно нема,-
природи це веління,
минуть тривожні дні
нам вистачить терпіння...
Кажуть люди старі:
поживемо, побачим,
вони мабуть праві,
і зраду не пробачать...
Вся Рада й Голова,-
скувалась німотою,
жорсткі його слова
гірчили гіркотою...
Сьогодні день ясний,
а в моїй душі хмари,
і думи знов сумні,
зникли кудись стожари...
І навіть лютий звір
не доведе до кари,
неначе води з гір
затоплюють кошари...
І вівці, й чабани
не знають, що робити,
і ми, як вівці ті,-
все мусимо терпіти...
-Не будем,- кажу всім,-
ми плакать і ридати,
бо ж ми передовсім
навчилися терпіти...
Минуть болячки всі,
ми вийдемо з безодні,
і виженемо всіх,-
хто заважа сьогодні...
Хлопчисько-Президент,
ніби малий школярик,
скакав перед усіх,
неначе дістав пряник...
Робити будем все,
для неньки України,
досягнення її,
ми захистить повинні...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836146
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 20.05.2019
автор: геометрія