"Все частіше порівнюю людей з дверима. Знайомишся з ким-не-будь і бачиш симпатичні дверцята з мідним номерком в завитках. Штовхнеш, а за ними крихітна кімната три на два. Поговорив з людиною п'ять хвилин і відчуваєш, як тісно в його суспільстві, як нудно серед поличок з квітковими горщиками і плюшевих ведмедів. А буває навпаки - відкриєш обшарпані двері, а там всесвіт: комети, планети, чумацький шлях ... Але таких мало. Зазвичай за дверима або коридор - вузький і довгий, або стіна. Скільки в неї не стукай - нічого крім глухої цегляної кладки не побачиш."
© Л. Романова, "Люди дахів".
Перечитав, подумав годину і ось що вийшло:
Знайомлюся з людьми як відкриваю двері.
Всі вони різні. Є симпатичні з мідним номерком,
Є металеві і подвійні, а є броньовані і з не одним замком,
Рідше – обшарпані й старі, чи просто – на папері.
Одні відкриєш, а там вузькі душі,
Як крихітна кімната в два на три.
Розмови про горшки й ведмедики
Навіюють сум і нудоту в уші.
Інші відкриєш – там цегляна стіна,
А за якою нічого не видно.
І так чомусь стає огидно,
Що за стіною там людина геть одна.
Часто відкриєш - двері з коридором,
Яким ще дуже довго треба йти,
Аби людину в нім знайти,
І не зустрітися з позором.
Буває, стукаєш у двері як в броню,
Яка людину відгороджує від світу,
І ні отвіту з-за дверей, а ні привіту,
Всі добрі паростки зов’яли на корню.
А інколи відкриєш якісь двері –
Старі, обшарпані і непримітні, -
А там живуть такі люди привітні,
І вільно з ними, як у атмосфері.
Напевно, люди в дверях знають толк -
Їх вибирають по своїй натурі
Й живуть із ними, як у фурнітурі,
Ховаючи личину свою в кокон-шовк.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836261
Рубрика:
дата надходження 21.05.2019
автор: Павло Коваленко