Закон тепер маєм, а мови не чути,
Бо їм наша мова, у горлі стоїть.
Послухайте рідне, прокиньтеся, люди,
Без мови своєї не зможемо жить.
Коли у коханні є слово ласкаве,
Коли в поцілунку німіють вуста.
На вушко хтось шепче слова золотаві,
То знай, українська ще мова жива.
Коли чуєш мову, що з прадіда-діда
Впивали малята з грудним молоком.
Коли «Отче наш…» промовляв до обіду,
Лице домотканим втирав рушником.
То ти народився в святій Україні,
Тут мова пісенна, тут рай неземний,
Хліба золотисті, червона калина,
Край Богом цілований, значить – святий.
Завжди українці пишалися хлібом,
Кували мечі, коли ворог ішов.
У дім не пускали ні злиднів, ні біди,
Завжди позбавлялись ворожих оков.
А мова для нас, ніби кров, що у жилах,
Яка немов щит захищає в бою.
Тоді у польоті, як виросли крила
І носимо в серці ми мову свою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=836673
Рубрика: Поетична мініатюра
дата надходження 27.05.2019
автор: Віталій Назарук