[i]Пару десятків літ
у кращому випадку...
щоб відчинити ранки
ключиком таланту
і проявити сутінки
вічної загадки буття.
Й допоки фертик не прийшов,
пора ставати під вінець
із долею капризною.
Зі справ робити холодець,
узявши пам"ять сердець
за основу трапези.
Бо час завжди поспішає,
навіть не запитає :
- А як Ти тут поживаєш,
чого переживаєш,
на що надієшся іще,
може маєш щось гірке ? -
Та живий усе про живе,
щоб солодке, щоб смачне,
щоб космічне, щоб тривке.
Пару десятків літ
розлились вином по столі,
оргазмом стекли до стерні.
Та вже скривився пенсіонер
від болячок, від химер,
смерти легкої просить.
- Досить, досить, досить, -
гупнуло щось ненароком.
Пару десятків літ
стерлись у ступі макогоном
на кухні Вічності.
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837025
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.05.2019
автор: Мандрівник