Чому нема неба, зірок нема?
Чи кінець світу, чи просто туман?
Такий, як цукерка густий, тягучий,
Витягує жили, заплутує, мучить.
Немає просвіту. Усе як вві сні.
— Що з нами ще буде? — лунає в пітьмі.
Так холодно. Трусить. Не сила збагнуть.
І замість землі вже якась каламуть.
Наче когось ведуть на покару,
А зло і брехня попереду отари.
За ними і чванство тягнеться услід,
Із високомірством погналося вбрід.
Ген сварки і чвари, як добренькі друзі
Тримаються разом, трясуться в напрузі.
Спокійна, як завжди любов променить,
Не страшиться суду, душа не тремтить.
Прощення присіло скраєчку на лаві
Тихенько з добром розмовляє по справі.
Раптово небесні ворота відкрились
І ангели справжні на землю спустились.
Добро і любов із прощенням зустріли
Взяли їх на крила і в небо злетіли.
Зостались відкриті роти у пітьмі.
— Покайтесь! Бо суд наяву, не вві сні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837027
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.05.2019
автор: Олеся Лісова