Щось малесеньке, кудлате, сіло нишком у кутку,
Закуйовджене й патлате на зігнившиму шнурку,
Все в болоті і у плямках, та сміятись наче гріх,
Побрело помимо саду, сіло потім під горіх.
Скавуліло тихо-тихо і зустріло там грозу,
Ой, як важко воно диха...ще й пустило тут сльозу,
Люди "чудо" оминали, хтось з огидою ще й пнув,
Далі всі навколо стали: "Що ти є" - хтось там шепнув.
"Я є щастя! Що, не видно? Я давно вже тут ходжу!
Мов мене і не помітно, у самотності сиджу!"
"Ти є щастя? Розсмішило! Глянь на себе, ти ж біда,
Все замурзане, мов дрібка, та тебе скоріш шкода..."
"Не візьму я - замаленьке, я великого діждусь",
"Так, воно якесь страшненьке, я без нього обійдусь".
"Йди сюди,- почувся голос - Я під курточку візьму,
Напою тебе теплом я і додому заберу".
У добрі зростало диво, розпустило промінці,
Привело затим кохання, посадили пагінці,
З них на світ з'явилась радість, розрослася аж увись,
Хто від щастя відмовлявся десь у холоді зблудивсь....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837075
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.05.2019
автор: Galkka2