Нам інколи так не вистачає віри
В себе самого, в людей, у краще майбутнє,
А натомість стягує туман зневіри,
Потьмарюючи щось звичне чи незабутнє.
Хтось відкидає її, а хтось наблизитись просить.
Вона ж ширяє в душевній безодні.
А хтось безтямно та палко до неї голосить:
«Прийди, будь ласка, до мене сьогодні!».
В нас часом геть немає віри,
Або буває досить важко її здобути.
Вона ж б'є до якоїсь міри.
І в кожного ця «коштовність» має бути.
Вона тонка, вразлива та тендітна,
Як кришталева структура, яку легко розбити,
Немов зоря, сяюча та магнітна.
Хтось цю «межу» шукає, а хтось бажає забути.
Така важлива та непримітна віра.
Хтось це вміння поневолює, ніби звірів браконьєри.
Їй потрібні ласка, любов та довіра,
Аби знести вдало всі внутрішні та зовнішні бар'єри.
25.05.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837265
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 01.06.2019
автор: Оля Тимошенко