Йду з п'ятірнею на пиці,
з посмішкою "до" і "від".
Циці письменникиці
зір мій затьмарили й світ.
Скільки в них пальцем не тицяй,
скільки не мрій і не мар...
Циці письменникиці –
в світі подібних нема!
З ким ви? З міністром юстицій?
Може вас мне олігарх?
Циці письменникиці, –
крила й водночас – тягар.
Де там цим емо, лілітам?
Глянуть – попадають ниць.
Дояром поруч би мліти
біля письменницьких циць.
Очі горять, мов жар-птиці.
Пружні до неба соски.
Циці письменникиці
дружні до кого і з ким?
Замість промов і петицій,
так, що встає анапест,
циці письменникиці –
в тиші гучний маніфест!
Циці письменникиці
манять, мов мед, молодців.
Так би й втопитись навхильці
в вашім густім молоці!
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837373
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.06.2019
автор: Олександр Обрій