Ой ти, мамо, зоря, рано заміж віддала,
У велику сім"ю, у чужую сторону...
Сім"я велика вся вечеряти сіда,
А мене молоду посилає по воду...
Як по воду я йшла, спотикалася,
А з водою я йшла, слізьми умивалася...
Слізьми умивалася, платком утиралася,
Під причільне вікно тихо прислухалася...
Чи не б"ється сім"я, чи не лається вона,
Чи мене молоду бити нахваляється?..
До сіней* я підійшла, з плечей воду зняла**,
Знову прислухалася, слізьми умивалася...
І почула там я, розмову мати вела,
І мене молоду бити нахвалялася...
Щось у сінях шелестить, мати сину говорить:
-Твоя жінка не вміє нічого робить...
-Ой ти, синку мій, ти ж дитино моя:
Чом ти водку не п"єш, чом ти жінку не б"єш?..
-За що її, мамо, бить, вона вміє все робить,
І спекти, і зварить, і до мене говорить?..
-Ви не бийте її, і не лайте її,
Вона жінка моя і кохаю її я...
Як почула те я, проясніла голова,
Вже нікого не боюсь і не плачу, а сміюсь...
І свекруха моя, стала мені не чужа,
І з тих пір уже я, як вишенька розцвіла...
Отож, мамо, зоря, не горюю більше я,
чоловіка сім"я стала і мені рідня!..
* сіни - коридор, **вода на коромислі була...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837392
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 02.06.2019
автор: геометрія