Найвищі за розвитком, ми безпорадні буваємо,
Коли раптом з неба стихія просиплеться градом.
А тільки лиш тиждень, як серце раділо над грядками
І ось наша праця пропала, пропала задаром!
Стоїш над землею, а серце розірване розпачем:
Лише три доби як нам усміхнулося літо.
Вся зелень посічена, вихором дужим покорчена,
Бурхливим потоком з городу безслідно змита!
Все знов починати… синоптики знов обіцяють
Нові буревії, на голови наші нещастя…
А як вже нам бачились: очі дитячі сяють -
Їдять полуниці – літній краєчок щастя!
Було – і немає. Великі вже виросли ягоди.
Почали злегка червоніти і от їх немає…
Стоїш над землею немовби на власних поминках
І серце безпомічність крає.
03.06.2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837495
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.06.2019
автор: dovgiy