Напевно, у минулому житті
Я білою ромашкою зростала,
І промені від сонця золоті
Жовтогарячі на чоло спадали.
Дзвінкої пташки слухала пісень,
Стрункою підіймалася стеблиною,
Вмивала пелюстки свої щодень
Прозорою і чистою краплиною.
Люблю ромашки, називаю їх
Сестрицями своїми білолицими.
Ховаю втому серед трав м'яких,
Ділюся про кохання таємницями.
Для захисту природа не дала
Шипів і сил не гнутися од вітру.
З народження матуся нарекла
Світланою, в очах тримаю світло.
Я вдячна їй, своє ім'я обожнюю,
Тягнусь до сонця, падаю в росу.
І серед поля з квіточкою кожною
Ділюся щастям, що в душі несу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837618
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.06.2019
автор: Світлана Вітер