Попереду знову минуле:
Тяжкий нездоланний тягар.
Багато років промайнуло:
Пекучий здіймається пар.
Кружляє, не хоче зникати.
Нагадує кожного дня,
Які були болісні втрати,
Неначе колюча стерня.
Потрібно минуле позаду
Залишити – в цьому є суть.
Думками привестись до ладу,
Печаль вгамувати та лють,
Очікуєш завтрашній путь,
Милуючись – хмари пливуть.
А все, що було та зітліло:
Стирається хутко, як пил.
Завади долаються вміло,
Вразливий прикриємо тил,
Під захист Небесних вітрил
Спасіння дає Небосхил.
07.06.2019
© Copyright: Виктория 75, 2019
Свидетельство о публикации №119060705588
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=837996
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 07.06.2019
автор: Вікторія Лимар