Втрата

(на  смерть  свого  собаки)

Куди    поділась    та    кохана    цілість,
що    дихала,    любила    і    шукала
твого    тепла,    до    ніг    твоїх    тулилась
і    запитально    в    очі    заглядала?
Розбилась    у    невидимі    бар’єри?
Молекулами    рвучко    розлетілась
(говорять,    що    матерія    --    незникна
й    енергія    у    просторі    витає)?
Що    толку    є    в    енергії    безликій?
Я    хочу    те    знайоме    поєднання:
приземкуватість,    голос    і    кудлатість,
дарунок    цілковитої    довіри
і    голову,    що    вм’ятину    лишала
на    постілі    своїй    і    спала    довго,
похрапуючи    в    темних    сновидіннях,
або    краєчком    ока    слідкувала.
Я    в    порожнечі    марними    руками
обводжу    стиха    контури    знайомі,
ловлю    терпляче    віддане    сопінння
у    тиші,    що    запала    непорушно...
В    кімнаті    –    у    задушливій    печері    --
застигли    довгі    миті–сталактити,
слизькі    суглоби    відчаю    тупого,
що    наростами    скупчились    у    часі.
Я    --    майже    добровільно    --  натикаюсь
 на    жадані    прикмети,  співпадіння,
які    могли    б    засвідчити    ознаки
життя,    що    в    інших    вимірах    триває;
хапаю    у    пожадливій    увазі
невизначені    натяки,    щоб    збути
сухотну    мовчазну    безповоротність    --
і    знов    лечу    за    втратою    своєю...                                                  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838042
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.06.2019
автор: Вікторія Т.