Приснився парк старий осінній,
А в ньому мама, я малий.
Дерева, сонце, небо синє,
Проміння шелест золотий.
Я й маму бачу золотою,
Торкаюсь теплої руки,
Дивлюсь, як звідкись дружним роєм
Живі спускаються зірки.
Не боязкі, такі привітні,
Що на долоню можна взять,
Але отой грайливий вітер
Не хоче їх мені віддать.
А мама каже: не ганяйся,
Додолу листя опада.
Поглянь їх скільки - нахиляйся,
Бери найкращі без труда.
Біжу, щасливий, набираю
Для матінки зірок букет.
А клени, як царя, ховають
Мене в золочений намет.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838110
Рубрика: Портретна поезія
дата надходження 08.06.2019
автор: Іван Демченко