Привіт,малий..
Як поживаєш?
Що на цивілці поробляєш?
Живу,навчаюся,гуляю..
Ще відриваюсь вечорами..
Поводжусь,як вся молодь тут..
АНу малий,вже скільки тобі років?
Та 19,ніби молодий,гуляти лиш
пора почалась в мене..
Що ж думаєш зробити у житті,
яку мету і плани які маєш?
Вчитись,гуляти, з дівчатами усюди
побувати...пожити хочу,а не існувати..
За Зе ще хочу вболівати,а цих укропів
посилати,вже всюди,всюди розвелись..
Укропи,правосєки,воїни ато...
Не хочу бачити мерзенних укрів вже..
Ну я ,малий, до речі теж укроп,
і правосєк, і воїн,як ти кажеш..
Я був в котлах, і вийшов ледь живий..
Мене контузило і віднімає пам'ять..
В мені осколків більше,ніж будь-де..
На мене полювали снайпери,гатила арта...
Та я живий,я вижив ще якось..
Ну що,малий,ше маєш пару слів?
І так вам треба,не жалію вас...
Укропи,щоб скоріш вбивали вас...
Ну ти,малий,кажи уже,як хочеш..
Я українець,укроп,правосєк..
Я захищаю вас,тебе і твоїх друзів...
Боюсь не смерті,не поранення,
нічого..
Боюся снів,які щоночі сняться всюди...
Коли у ліжку ти шукаєш автомат,
коли повзеш в бою,перед тобою...
Розкидані кістки і людський фарш..
Коли дивився ти у очі пацанові,
якому 18 не було, а він поліг..
За свою Україну,і за тебе,за вас усіх..
Що ненавидять нас...
Коли у сні пацанчик молоденький,
що 18 іще навіть не мав...
Вижається у сні,щодня,щоночі...
Бо він поліг, його не схоронили...
Він так й лежить десь у полях й лісах..
Чи фарш людський,окремо руки й ноги...
Та він поліг,він просто вічно спить..
І матінка його не поховає...
БО після горя, не знайшла вже сили..
Що має схоронити свого сина..
Злягла сама в труні вже вічним сном..
Хай ми укропи,вбивці,правосєки..
Ми за Вкраїно усе віддамо, життя,здоров'я,
нерви і родини..
Ми вб'ємо всіх, катюг і ворогів до одного..
А ти,малий, живи,гуляй,гуляй...
Спокійно спи,з дівчатами жартуй..
Допоки ворогів твоїх вбиває правосєк,рагуль...
Твій вічний,добрий ворог - друг..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838136
Рубрика: Білий вірш
дата надходження 08.06.2019
автор: Лілія Левицька