Один...
А ти один?
Коли кругом лиш натовп,
Який собі тече
З глобальних потеплінь,
У плин
Уплав глибин,
Тривати, відбувати...
Лиш поштовхи в плече,
Лише за тінню тінь...
Один...
Душа то — сплін,
Що лиш погостювати
Навідається в світ
Пихатих, ласих тіл...
Бурштин,
Саван-сатин,
І кості-діаманти
В вапно забутих літ,
Все — в порох, все навпіл...
Один
У полі, що ж,
Не воїн — то не воїн.
Коли ти тут один,
Нема з ким воювать,
Хоч ігрища вельмож,
Приходять за тобою,
На тлі лихих годин,
В "Ти не один!" пограть...
Один,
Усе без змін...
Розкрито сенс любові,
Що в підсумках, таки
— Банальний егоїзм,
Байдужий до провин
Й зіпсованої крові...
Не впорався ні з ким
Серцевий оптимізм.
Один на цілий світ,
Один на цілий всесвіт,
У ланцюгах істот,
У побутах родин,
В мільйонах диких літ,
Як мить, лишився десь там,
Між прірвами висот,
Забутий — ще один...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838171
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.06.2019
автор: Ніколя Петрович