Навпіл розірвані вітрила
і знову жодного рядка.
Поламаного неба брили
несе від берега ріка.
Під тягарем гріхів забутих,
які згадав і пережив,
серед снігів брудної смути
та нагромадження крижин.
Хоч дозріває він щорічно,
вода у забуття несе,
як у віршотворінні вічнім
прихований словами сенс.
Німотно у воді буремній,
у руслі тане висота,
гуркоче медом полуденнмм
попід опорами моста.
Довільний переклад творів Т. Венцлова.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838713
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.06.2019
автор: Славомир