[i] ...і Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре,
і не буде вже смерти. Ані смутку, ані крику,
ані болі вже не буде, бо перше минулося.
(Книга Об'явлення, 21:4)[/i]
Добре, що світ не абсурдний, як нам видається,
Він пізнається...
Він управляється тим, хто засвітлює душі,
Хто не байдужий.
Владарем вимірів та часових перехрещень,
Згорнутих речень,
Хто впорядковує інформаційні піщинки,
Наміри, вчинки.
Слово – і кожна частинка отримає місце
В морі чи в місяці.
Подих – і виникне те, що в уяві не мрілось,
З величі й милості.
Плетива матриць, складна неповтореність кодів –
Захват і подив.
Грані здвигаються, квітнуть фрактальні множини,
Низки ожини.
Ні, Він не зважить пустим з небуття відродити
Сонячні квіти,
Сивого песика та кошеня необачне,
Все, що утрачено.
Він поміняє реальність розгублених значень
Просто, неначе,
Кнопки торкнеться із написом "все повернути",
Все осягнути.
Дотик – і висохнуть сльози, і не пом'януться,
Не обізвуться.
Лише тієї любові душа не зреклась би,
Лиш збереглась би.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=838785
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.06.2019
автор: Олена Квітень